П. Катерино, дякую Вам за коментар-спогад. Бачу й сама, що своїм твором сколихнула Вашу душу. Мабуть, всі згадують своїх вчителів. Частіше добрим словом. А буває й гіркий спогад. А те, що Ваша перша вчителька не змогла Вас згадати - не рідкість. Старенькі, вони не можуть нас всіх згадати, адже з часом ми й самі дуже змінюємося зовні. Тому треба просто назвати своє ім'я, пригадати яскраві події, які б викликали у них минулі картини шкільного життя. Їх пам'ять стає слабкою, хоч не у всіх. Прикро, звичайно, за описану Вами зустріч. Добре, що Ви тепер і самі розумієте, що тут справа зовсім не у Вашій улюбленій вчительці. Дякую Вам щиро! Хай все у Вас буде добре!
П. Петре, наше життя дійсно складається з пригод. Часом смішних, часом сумних. На те воно й життя. А Вам і на цей раз поталанило, що Ви залишилися неушкодженим. То ж будьте обережним! Гарне оповідання! Дякую!
А далі, Борю... Давай не будемо думати про те, що далі. Живи і кожну мить життя цінуй і бережи. ***І я замислююсь все частіше: - А що далі? ***Не хворій і живи довго. Щастя тобі! А написав гарно.