до чого тут статистика?=))) Усе ясно, наче білий день.. І цю очевидну річ уже зрозуміло не одне творче покоління. Ми не шістдесятники, не дисиденти аби розмахувати прапорами на кістках напівзотлілого минулого: їм було за що боротись, чи то пак було ПРОТИ КОГО. А дітям переможців якось не личить перемусолювати заїжджені теми батьківської молодості - так наче нічого нового витворити не здатні. А такі соціально наснажені поезії уже не актуальні. Заполітизованість ніколи не була позитивною рисою української поезії. Моя думка.. До того ж очевидна. Аж соромно, що стільки літер - наче комусь щось втовкмачую....))
коли тітонька-продавчиня твердить, що меленькі помідори по тринадцять, то в неї обов"язково хтось спитає: "А великі по скільки?" ізвінітє-я-больше-так-ні-буду) А щодо слідів -глибоко))
ги) тепер мені не зручно щось оцінне писати - не хочеться бути аватаром Віссаріона Белінського) Але скажу тобі: інколи читач любить вгадувати - це підвищує його самооцінку=)