Пропоную свої роздуми на цю тему: І Вам не спиться, і мені… Такі жінки дивакуваті: Турбот в нас безліч день при дні, А ще надумали кохати. Яєчня, чай, прання, роботи, Як завжди, непочатий край… Кому потрібна та турбота? – Сама придумала – сама й кохай… Біжиш, встигаєш скрізь і всюди, Але того він не збагне, Що як піде, то вже не буде, Бажання щось робити в нас мине… Тож, заважай мені, мужчино, - З тобою значно більше встигну
Ми відзначаєм Перемоги свято, Хоч рідшають ряди вже переможців, Але ще є у кого запитати Про тих, чиї ймена залишились на дошці, Про тих, що будуть завжди молодими (Такі слова говорять ветерани, А я ж сама не бачилася з тими, Чиє життя забрали кулі й рани). Історія і час нам залишили Їх імена на стелі із граніту. Лиш інколи приходять на могили До «молодих» немолоді їх діти… 2001р.