Це моє співчуття друзям, моє розуміння їхнього болю, бо моє рідне село Гор-Пустоварівка живе, хоч там, на Росі, у нас також колись була побудована електростанція, але, слава Богу, тоді обійшлося без затоплень сіл. Нині покійному Петру Григоровичу, я давно обіцяв написати на цю тему вірша, але так довго відкладав на потім, що зовсім забув про свою обіцянку. А оце нещодавно на очі потрапив листочок із переліком затоплених вишгородських сіл, який він мені дав. Ну, результат моєї роботи тобі, Якове, відомий, а мого старшого товариша, на жаль, уже немає серед нас... Шкода, що він не відає, що я нарешті задовільнив його прохання. Ось така сумна історія цього вірша.
Дякую тобі, Якове. Я трошки не про те, я про наше Київське водосховище... У цьому році одні вишгородці святкуватимуть ювілей, а інші - відзначатимуть роковини. Бач, як у житті буває.
Мені дуже хотілося б, Асю, аби ти дбайливіше ставилася до свого слова, щоб і через п'ять років могла сама з насолодою читати написане тобою сьогодні. Сприйми з розумінням мої слова.
Я зустрічав людей, що дуже багато, як то кажуть, бачили світу, а нічого до пуття не вміли розповісти. Вони помічали тільки якісь незначні, нехарактерні подробиці, та й про них розказували в'яло, блідо, нецікаво. Отже, вміти спостерігати і знаходити влучні слова, виразні фарби для змалювання спостереженого - це залежить від таланту. А талант можна і необхідно розвивати, більше працювати над собою... З повагою Did. Успіхів вам, Галино!