Молодик
Освітляючи темінь небесну
Поміж хмар, наче душу людську, -
Понад обрієм місяць воскреснув
І повис, як ікона, в кутку.
У яскравих зірниць позолоті
І в принаді своїй молодій, -
Намагався всю ніч побороти
Моїх дум невтихаючих рій.
Бачив я, сизим сяйвом залите,
Відображення власне на склі.
І нестерпно хотілося жити
У затишному храмі землі.
21.04.11.
|