Володимиру...діти не покидають матір у передсмертних конвульсіях....вони побігли за ліками,а коли ліки відіслали,то другі діти сказали що потрібно ще більше ліків. Я в Італії живу уже 9 років. Дякую вищим силам які допомогли зберегти моє Я. Невтрачав його ніколи,але бачив як втрачають.Вірш справді сильний, дуже сильний. Його зрозуміють в більшості хто розкиданий по світу. Нас силою ніхто не виганяв, але зробили так що ми самі на позичені гроші поїхали в нікуда. Життя владналося, а от туга за мамою залишилася, тобто Україною. І якщо хтось думає, що нам добре живеться,то можу запевнити що він помиляється.
Нічого так Любомир підмітив. А вірш чудовий. Дивишся на старі фотографії, і щось таке охоплює....Навіть незнаю як сказати. щось незрозуміле. Якась легка журба....ой,що це я, вірш супер.
Я відкривши очі закохався ще дужче...А поганих спогадів немає по простій причині. В нас нічого поганого небуло. А якщо і було,то це було по моїй вині. Дякую Тамаро.
Вірш гарний,але я не зісім згоден. Вона забуде "українську" "Арабська" стане як своя.Справа в тому що коли навколо тебе немає жодного співвічизника,арабська дійсно стане як своя.Але українську вона не забуде, хоча для України стане чужа.А вірш справді гарний,є над чим думати.