З народженням вірша - Ця павутинка раветься, Та тільки у душі І в серці остається Лиш слід, що залишив Той смуток і надія, А я живу, тому, Що мріяти умію...
Дуже сподобався мені Ваш вірш, Олександре: є ритм, мелодія, гарний зміст, образність. А ще, довго думала, писати це Вам, чи ні? Напишу! Тільки не зазнавайтеся!!! Цей вірш чимось нагадує Сосюру. Але не зупиняйтеся на досягненому, працюйте. Всього Вам найкращого. З повагою Тамара.
Переглянула, точно, підходить мелодія... Жаль, я ж писала цей вірш із сумними нотками. Ось іще один приклад тому, на одну і ту ж річ, кожен сприймає по-різному! Дякую Вам, Василю та Володимире!!!
Про те, як гарно бути на висоті , та не зовсім приємно падати вниз... Що людина, яка досягла висот, дуже часто думає, що вміє усе, але вона помиляється. А ще, якщо чогось дуже захотіти і вірити у свої можливості, то мрію можна здійснити... Що в людському житті дуже багато злетів та падінь.... Цю тему я люблю, у мене є білий вірш про це, тільки він на російській мові:
"Вдохновение" И кажется, что жизнь зашла в тупик. Нет выхода... Катком асфальтным накрыли Веру, Надежду растоптали, Любовь израсходовали. Но нежное, маленькое семечко Веры Не сдается... Слабая и, вдохновляемая Верой, Надежда, словно росточек, Пробивается из-под асфальта! Ведь она знает, Что там, За этой, уже пробиваемой стеной, Есть лучик Любви... Любви к детям, К родителям, К тем, кому мы нужны, Ко всем людям, К жизни... А она так прекрасна! И... прорвавшись из этих оков, Рoсточек увидит свет.
Совсем не важно, Что будет потом. Может быть, какой то прохожий Растопчет этот росточек в который раз... Главное - есть желание жить. А это значит, Что у него всё получится снова И ему помогут вечные спутники Вера,Надежда и Любовь...
Пробуйте читать свої вірші вголос. Гарні думки та почуття, але зовсім не відчувається ритм. (Рядки, які римуються повинні мати однакову кількість складів.) З найкращими побажаннями.