Вона народилась з прозорого подиху весен,
З роси і туману, із срібного сяйву зорі,
Із співу птахів і мелодії тихого плеса,
Колисочку місяць для неї завісив вгорі.
Гойдали її хвилі ніжної казки
І кликали мавки щоночі в чарівні гаї.
Горнулась вона до землі віковічної ласки
І вчили її найдзвінкіших пісень солов’ї.
І вийшла вона до людей навесні так, як вміла –
У білій сорочці з туману, роси, чистоти.
І звісно, що натовп на неї дививсь очманіло.
Юрба зашуміла: – І як ти посміла прийти?
Чужа ти! Чужа! Ця земля не для тебе!
Іди геть, чаклунко, подалі втікай від біди!
Для тебе домівка, засіяне зорями небо.
Там місячна стежка, а тут – в сірих травах сліди.
Зірвав хтось вінок і пожбурив суцвіття під ноги!
Порвав хтось намисто, калини вогонь потоптав.
І впала вона на розчахнутий відчай дороги,
Вдоволений натовп над нею в цю мить реготав.
А пісня землі синьоока і чиста, як ріки,
Сльозилась в пилу, а над нею схилилася Русь.
І небо ридало, затягнене в розпач навіки.
І тільки юрба мить скорботи не чула чомусь.
Життя в нас на очах ми ж друзів в герієві мало бачим ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
