Поїхав вперше на братську могилу свого діда Дуба Юхима в село Германівка (стара назва Красное 2), на Київщині. Він загинув в 2-й Світовій. Загинув недалеко від дому. Побачив напис прізвища на граніті, перехопило подих, промайнули спогади батька і тітки як і де дід загинув. Він писав листи, а знаходився поруч. Коли німці зруйнували весь Шевченків хутір в Дарниці, дід перед наступом переплив Дніпро, швидкоруч викопав землянку для дружини і чотирьох дітей і повернувся в окоп. Отак! Ні хто не знав де він похований, просто прийшла похоронка "Пропав безвіти". Дійшли чутки, що його пронизала кулеметна черга і він помер на шляху до госпіталю. Та хто знає як там було. Тільки недавно його могилу знайшов по архівах ще один онук, відомий журналіст Сашко Кавуненко, витративши на це більше 30-ти років. От так дивно. Про рідного діда я й написав цей вірш.
Сергій Дуб народився 11 січня 1964 року в місті Києві. Закінчив середню школу, армія, технікум, завод. 1993 року – важка травма, інвалідність 2-ї групи і по цей день. Одружений, має сина. Вижив завдяки підтримці сім`ї та рідних. Зараз пенсіонер і приватний підприємець. Вірші почав писати ще в 1882 році. 2006 року вийшла невеличка збірка віршів «Повінь». Працює над прозою, не забуває і про поезію.
ТОЖ ДО ВАШОЇ УВАГИ - ГУМОРЕСКИ та УСМІШКИ від СЕРГІЯ
