Тихо
лягає сніг.
До ніг,
До серця, і у душу...
У мушлю часу
як молюск
тікає день,
і я молюсь…
стихає пульс.
Лягає сніг,
і все біліє,
все більше білого
навколо - коло,
замкнене із середини.
Гардини нові,
та в вікні все теж :
одні питання,
вічний пошук,
вже повний кошик
але все ж,
от би знаття
де та скарбниця.
Радіє серце тому снігу,
мов стару книгу
знов відкрив.
Давно не було в місті
білих крил.
На стіл накрив,
вечеряю один,
смішне кіно,
і я смішний.
Я вмію гарно розсмішити,
собою тихо біль зашити,
спалити те, що відцвіло.
Було так гарно певно ще за діда,
Біліла ніч…
Річ в тім аби знайти дорогу,
посеред снігу й льоду
до Бога йти...
Ступаючи у терні
і тихо сповідь принести.
І може там
посеред божих зернят,
як білий сніг,
ти полетиш …