Хто ти – чаклунка, фея чи мавка, Муза цілунків, відьма, русалка, Пікова дама, жінка фатальна, Леді, що драми грає печальні? Може, мольфарка, хмар господиня, Трунок у чарку ллєш ти мужчинам? Може, князівна знаного трону, Де ж тобі рівних знайти, матроно? Брови стрілою, хвилями коси, Тобі без бою здаються досі. Надто цинічний світ цей довкола Мрійницю вічну вгощає болем, Терням він мостить долі стежини, Ними ти боса йдеш без провини, Ходиш у роси тіло вмивати, В долі ж не просиш срібла, ні злата - Губи медові прагнуть цілунків... Серце любов'ю снить у чаклунки!
Майдани наших доль, Майдани наших мрій... Втомились від неволь, чекаємо прозрінь. Стежками одкровень не ходимо давно. Темніє білий день, видніє прірви дно. Помножені страхи обіймами зневір, Уроки власних хиб не знані до сих пір, На карті "білих плям" не видно вже межі. Знекровлена земля. Знов гострить хтось ножі. Розчавлені серця лещатами оман. Зрікаємось Творця. Попереду туман. Забуто шлях прощень. Зсудомлена душа Народу, що сліпцем блука по манівцях...
Крізь терня і біду, віки поневірянь Майдани наших душ чекають воскресань!