Поворожи мені, Поете, На те, що там, за рубежем - Чи янгол в небі вбереже, Чи накладе на щастя вето? Поворожи мені на сни - Які з них стануть мені віщі? Як можеш - вижени зловіщі, Впусти у серце дух весни! Поворожи на сяйві зір - Яка зоря моя щаслива? Кинь карти так, аби до дива Торкнулась, злу наперекір. Поворожи й приворожи Того' до мене, хто крізь терня Прийде й любові вкине зерна У моє серце... Ворожи!
Щемно так, пані Катерино, пробирає до кісток. А якщо б тут трохи підправити - Ноги, вмочені у кров, І не видно краю, Сміх дитячий лине знов, Йти куди - не знаю…
Тішуся, пані Катерино, що моя "редакторська рука" благословляє у світ такі теплі, чуттєві вірші, який наш колега по перу сам не наважувався виносити на перед людські очі. Нехай ці віршики живуть і приносять насолоду тим, хто їх читатиме!
Коли мені Роман скинув десяток-другий свої давніх віршів для ознайомлення, мені на цього вірша відразу впав зір, щось в цій Магдалені було таке чарівливе... ось вирівняла трохи ритміку і коми, і поділилась з любими анумиками... Читайте і насолоджуйтесь!