Зустрілись закохані очі – Слова всі замовкли у мить. Пітьму найтемнішої ночі Спроможна любов освітить. Закохане серце зуміє Без слів промовляти пустих. Хто любить – усе зрозуміє: Кохання – дарунок святих. Як стрінуться губи коханих – Нектару п’янкіше нема. Ідуть по дорогах незнаних, Їм навіть зима – не зима. Як стрінем свою половину – Мов ближчі до Бога стаєм. Що маєм найкраще – до згину Коханим своїм віддаєм!
Дякую, Вікторе, на доброму слові! Небайдужа до світу Душа завжди приречена на битви, а вони різними бувають... А щодо того, що вірш пройшов повз увагу - не біда, головне ж не кількість прочитань - а глибина проникнення! Щиро, Н.К.
Написане у цьому вірші, в той час, коли він зринув у моїй уяві, було вигаданим... але незабаром почало збуватися. Мої мрії про "прекрасну казку кохання" нині оживають, та це лиш перші кроки, все найкраще - попереду