Я не спішу в обійми до Весни, Але зігрітися так тягне в її ласці, Мов у дитячій щемній добрій казці, Хоч лютий ще шепоче: спи, засни... І в мить, коли проміння світлим днем, крізь хмари проникає в предвесінні, Я вірю - березолу пісні дивні Розбудять враз природу і мене.
Ой, як би ж захворіти, весною радіти, І знайти те кохання - що раз і навік, Тоді й Муза знайдеться і Пегас обізветься, А поетові горе - пропав чоловік, Бо приречений душу ділити надвоє- Для коханої Музи, а ще для віршів... Бо я в кожну Весну закохаюсь до болю... Тоді, березеню красний, може ще не спіши.
Драми вони постійні винуватці наших негараздів, завжди, в любий час можна знайти і драму, і комедію, і т.д. хочеться цікавіших, щоб "в душі вогонь", та не "душа у вогні".