Все гарно і сумно. І дуже зрозуміло. Одне лиш не ясно - чому так несміло Живе-проживає душа. І чує здається, і бачить, і дума... А в сумі - лиш сума: Й вона - вже чужа...
В пустелі міст людського краю Оази вічності шукаю... А поряд дихання кварталів, - Чатують жертву на поталу, Озлоблені, голодні, злі... Та ще й отруйних сотні слів... Хоч ґвалт кричи, кого небудь – Чи докричишся, менестрелю? Глас вопіющого в пустелі Піском завіє довгу путь... ...Від жаги сохне часу слід І тоне у тенетах літ.
Твій кат в тобі сидить. І радить йти на плаху. Готовий враз згубить Поета-бідолаху. Але віддай його На вогнище спокути. Більш шансу ти свого Не зможеш роздобути! Спали його віршем, Спали його болідом, Щоб плакала дощем Тобі природа слідом.
Нас сонце зве до справ, як селянина в поле, Нам сонце для надій метнуло промінці... О, Боже, дай нам сили, щоб збудувати долю, Щоб сіяти зерно, збирати камінці...