Така "страшна  провина” Галілея...

Розвінчана Коперніком яса...

Нудьга, що скелею над серцем нависа...

Співоче поле...

                          Все це звем "землею”.

Все, що під Небом! Все, що окрім неба!

Пісочного годинника струмок..,

курган.., село.., і замок.., і замок..,

і, навіть, грудку, кинуту у тебе...

І луг.., і колосок пирію в лузі..,

і цвинтар, на якім спочила мама...

Ти сам же й крутиш Землю підошвами,

як глину на яснім гончарнім крузі.

"З землі явилися. У землю і підем”.

Га-ай, не зневажиш істини банальні.

Та вдуматись – нічого і не жаль. Ні!

Цей Материк – єдиний наш Едем.

Ким не відбув би ти свій віщий строк,

а сенс у тім прожитого й тобою,

щоб з літери великої й малої

писав про неї син (і не боявся помилок!)

в майбутньому.