В обід сусід зайшов на хвильку якось до Петра: - Та, кажуть, ти в столиці був. Як живе там брат? Жучиха каже всім, що сина бачиш там нераз. Синок тепер - цабе велике. Ледь не генерал. А був на все село гуляка, ледар і пияк. Невже отой в столиці Місько міг змінитись так? Петро сміятись раптом став: - Який там генерал? Такий, як був, ще гірше став. Не знає лиш стара. Завіз від неї сумку знов. Тепер в останній раз. Так дурень той мене послав. Хоч сумці, звісно, рад. А те. що бабка всім "плете", що ледь не генерал,- Це я сказав старій тепер, що син - ДЕГЕНЕРАТ.
От такого...бабі тільки скажи - поламаний телефон, а до пагонів підносить. Весело! Чи Ви з життя берете ті істотії, Вікторе? Я б могла вам підкинути ще такого повно:)
гарно! Нагадує творчість Глазового, але по-своєму оригінально!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
