А ВІН СТОЯВ ЗАКОХАНИЙ У ОСІНЬ (Зі збірки "Менеживо душі")
А він у Осінь закохався сонцелику, у злото кіс її, туман сумних очей у вдачу непросту, і трохи дику, тендітний трем оголених плечей. "Ти змерзла... дай зігрію ноги босі, до серця пригорнись, ти геть тремтиш...” "О, легіню, - сказала тихо Осінь, - залиш мене - себе занапастиш... Мене кохати, то кохати тугу, то приректи себе на вічний сум - сьогодні я така, а завтра — друга... Розтану наче дим, як вітру шум. Проллюсь дощем у почуття гарячі - схолонеш ти, і серце розіб'єш... Ти п'єш кохання, а воно незряче, доп'єш до дна — отрути відіп'єш... Бо зникну я, мов сонце поміж хмари, як паморозь із трав у день ясний, не я тобі, мій легіню, до пари, забудь мене, журавоньку сумний. Я змушена піти... тебе покину - Срібноволоса дівчина-зима, сестра моя, прийде мені на зміну... Укриє кригою тебе вона..."
А він стояв, закоханий у осінь, очима пив сумні її вуста, бажав зігріти ніжки її босі... "О, Осінь сонцелика, золота...”
Цей вірш був навіяний рядками іншої авторки, а саме: Дозвольте закохати Вас... у осінь. Вона стоїть одна на бережку Край озера, де серце потай просить До літа хоч би кладочку хитку. Олеся Овчар
Зворушлива історія кохання...А хіба в цю сонцелику чарівницю не закохаєшся?Прекрасна балада!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
