Сніг рипів під ногами, як старі незмащені завіси на ветхій брамі, аж попискував. То морозисько тиснув немилосердно, відсвічуючи мерехтливими блискітками під блідим місячним сяєвом та жалив носи і щоки, впиваючись у шкіру мільйонами дрібусіньких шпильочок. Ох і файне ж Різдво видалося! Колядники ввихалися від хати до хати, радісно благовістуючи усім від малого до великого – Христос народився!
- Слава Йсусу Христу! – Привіталася з порога. - Слава навіки Богу святому, Софієчко! – обізвалася сестричка Ганнуся і кинулася до сповитка, що ховав у собі її племінничка. – Як я скучила за тобою!
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Адель Станіславська
Поперед батькові очі з'явилися обоє… - Вуйку Іване, маю до вас справу невідкладну… Хочу просити руки вашої Софії. - А то чого се така невідкладна справа, хлопче? - Буркнув недоволено Софіїн вітець. – Ще-с відай у войску не служив, а вже женив би-с ся?
сторінка: Проза
| АВТОР ТВОРУ:
Адель Станіславська
Не сплять очка, не сплять… Ой, не спиться!.. Мандрує перед ними давня молодість, зволожує старечу пам'ять солоною поволокою, як сон, чи марево. Як давня казка, напівзабута... Ні, не так. То вона не пам'ятає дня нинішнього, а давнє, ніби вчора було…
А ти не плач, і не гадай про щастя,
Далека молодість ставала живою рухливою картиною перед невидющим поглядом.. Як же він любив співати цю пісню:
