ТОРБА ЧАСУ

Складаю  день  до  дня  у  торбу  часу
(вона  дірява,  ніби  решето),
а  дні  щезають,  губляться  одразу
десь  там,  де  їх  не  знайде  вже  ніхто...
Натомість  звідкись  знову  проростає
насіння  днини  ніжно-молоде,
що  теплим  торком  сонячного  плаю
сонливу  душу  будить  і  веде
в  нові  простори,  ще  не  пережиті,
в  нові  труди,  утіхи  і  жалі,
у  неповторні  і  знайомі  миті
того    життя,  що  хлібом  на  столі,
і  вишиттям  орнаменту    на  грудях,
святими  образáми  на  стіні,
і  шелестом  вітрів,  що  спеку  студять,
і  звуком,  що  вібрує  у  струні
як  щемким  зойком  розтинає  тишу,
в  дощі,  що  колисанкою  у  сні,
у  візерунках,  що  натхенно  пише
зима  морозним  пензлем  по  вікні.
І  лине  так  розмірено  і  плинно  -
пряде  буття  нетлінне  полотно,
де  згодом  у  переказах  билинно
із  вічністю  сплетуться  ув  одно…
́́