Ве́рбо моя, верби́ченько,
Паростку мій. 
Сяють вохристо котики,
Вербні дари,
Мов підпалило ґнотики
Сонце згори.

Бо з кожним Різдвом ти стаєш на відтінок світлішою,
На градус теплішою, легшою хоч би на грам…
Хоча в каятті залишаєшся все-таки грішною,
Та разом з Дитятком радієш одвічним дарам...

Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель...

Люблю гортати слайдами пейзажі,
Будівель древніх стіни кам’яні, 
Де леви у дозорі, ніби стражі,
Суворо в очі дивляться мені...

Слухати б дощ, але вікна зашиті у пластик,
По́встю тугою затягнута вмита блакить…
Хочеться вийти і, в небо стрибнувши, упасти
І прокричати на Всесвіт “Мені не болить!”...

Пензлик в її руках, мов легка пір’їна,
Вмочена в сік землі, в голубінь небес…
Жінка малює свято в раю на стінах,
Скільки простих і добрих у ній чудес!..

Відіслати е-мейлом комусь
найніжніший привіт –
і далекому наче,
й водночас такому близькому!..

Бабця пече зави́ванці великодні,
Запах такий духмяний – на цілий двір!
Ніби спускається з неба Дух Господній,
Піч позіхає жевривом, як факір...