|
|
В категорії матеріалів: 4
Показано матеріалів: 1-4 |
|
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
|
До вікна, мов до ікони, груша ніжно прихилилась,
а плоди, неначе дзвони, сонцем золотим налились.
Хто за тим вікном сховався у будиночку малому,
На замки позачинявся? Не розказує нікому:
чим стражає його серце? Як минають довгі ночі?
Не розказує про все це, бо не хоче... Бо не хоче
свою душу, вщент розбиту, язичкам тим довіряти;
на загал широкий світу сокровенне виставляти.
Сірі будні... покривало на старесенькому ліжку,
рік за роком, сіре стало... Залишилось зовсім трішки...
Вже померла сива доля — то була його кохана.
Щонеділеньки у полі на могилі квітка в'яне.
Дні злітають, мов сторінки. Свічечка тремтить в куточку.
А м'якого крісла спинка на собі трима сорочку,
що кохана вишивала, як були ще молодими...
Сірим порохом припала Біблія з її святими.
Тож літам усе пробачать сторінки Святої книжки -
очі вже читать не бачать, бо лишилось зовсім трішки...
Трепетно він одягає ту сорочку вишивану
і на службу поспішає - помолитись за кохану.
Немічні вже руки й ноги, а душа — не постаріла...
Та одного дня до Бога, заспокоєна, злетіла...
Мов бабусечка старенька, що дорогою втомилась,
за віконечком маленьким груша сумно прихилилась.
19.07.12р.
|
|
Немов мале дитятко я, матінку-надію,
довірливо і міцно, схопила за рукав.
І в серденьку своєму я несла оту мрію,
і вірою у щастя вогонь в душі палав.
Все відійшло в минуле. Для тебе я — колишня.
Та поки я горіла, то була тобі вірна.
В моїй душі звучала до болю ніжна пісня.
І я примхливій долі до сліз була покірна.
Ну, як ти не помітив, що у очах не сльози,
а чисті діаманти — на цілий світ одні!
Ну, як же ти дозволив, щоб ті страшні морози
торкнулися до серця? Як холодно мені....
Тож не в ціні для тебе були ті діаманти,
що сяяли росою, коли душа цвіла.
По ниточці-стеблині віночок розплітав ти,
яким колись надія обох нас заплела.
14.07.12 р.
|
|
* * *
Осінь золото стелила по стежках,
все туманом сповила сріблястим.
А у небі сірім білий птах
в подорож далеку просить щастя.
Величавий, сильний, вільний птах
в парі із коханою кружляє.
Я це бачу — сльози на очах,
до небес думками промовляю:
"Господи, яка ж ото краса -
їхні крила в благодатнім злеті.
Славить Тебе, Господи, душа
за дарунок раю на Планеті.
О Всевишній, прошу в тебе я,
збережи лелекам чисте небо”.
І тремтить тихесенько сльоза:
"Навесні їм повертатись треба...”
01.11.2009р.
|
|
* * *
Місяць на небі круглим тарелем
на хмарку легенько сідає,
і дотиком срібним землю кохану,
поцілувавши вітає.
Вітер ласкавий — теплий, веселий,
танець почав з бузиною.
Світ зачарований літо стрічає,
вже попрощавшись з весною.
Вітер танцює із бузиною
танець пянкого кохання.
Цвітом біліє кущ при дорозі
пахне так, наче в останнє!
Замилувалась я цим Божим світом —
десь відступила тривога.
Затишно стало серцю моєму,
наче в долонях у Бога...
04.06.2009р.
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
