Немов мале дитятко я, матінку-надію, довірливо і міцно, схопила за рукав. І в серденьку своєму я несла оту мрію, і вірою у щастя вогонь в душі палав.
Все відійшло в минуле. Для тебе я — колишня. Та поки я горіла, то була тобі вірна. В моїй душі звучала до болю ніжна пісня. І я примхливій долі до сліз була покірна.
Ну, як ти не помітив, що у очах не сльози, а чисті діаманти — на цілий світ одні! Ну, як же ти дозволив, щоб ті страшні морози торкнулися до серця? Як холодно мені....
Тож не в ціні для тебе були ті діаманти, що сяяли росою, коли душа цвіла. По ниточці-стеблині віночок розплітав ти, яким колись надія обох нас заплела.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1809 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
