Збоку росте найменша рум’яна паска –
Буде смачна потіха мені малій!…
Піч розпеклася, наче нагріта праска,
Пара, як біле мливо, повзе по склі.
Тихо сиджу, бо рипатися негоже,
Щоб не потало тісто, що підросло.
В кожному де́ку вродиться сонце Боже,
Кі́птем обтрусить в комині темне зло.
І Берегиня роду тонка, мов свічка,
Руки, від тіста білі, здійме увись…
Бабці давно немає і давня пічка
Вже не вагітна здобою, як колись…
Але у Страсний тиждень, за крок до свята,
Щось дивовижне коїться – вір-не-вір:
З пам’яті виринає старенька хата,
Мліє у пе́чі паска рожевувата –
Запах на цілий Всесвіт, не те, що двір!..
Рада читати задушевні слова, що нагадують минулі часи, бо зараз вже зовсім не так, як це було колись. То дійсно було, якесь дивовижне відчуття, із смачними запахами пасок, яскравими крашанками і духмяними стравами, що близиться величне свято.
Якби повернути старі часи.Браво поетесо! Мені здалося,що я побував в дитинстві.Хоча це свято і зараз найдорожче.Нехай колоситься Ваша творча нива.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Напередодні свят все частіше у своїх спогадах повертаємося у світле дитинство, де все здавалося справжньою магією!
Пане Олесю, змусили мене зашарітися... Дякую Вам сердечно за такі гарні слова! 
І не кажіть))) Я б теж не відмовилась! Дякую щиро! 
