А я ходила по дахах, і навіть у автомобілі
ганяла містом аж підхмарно.
І ти мені не віриш марно!
Бо то було не де аби – у Львові, між високі шпилі.
Я годувала голубів. І ті мене літати вчили.
Дражнила левів на ліпнині…
Ти ще мені не віриш нині?
Та то ж було не аби десь – у Львові… і на літа схилі.
А я ходила на руках, підбори щоби на бруківці
не поламати. І безпечно
пірнала в зливу… Я, до речі,
ліворуч, в другому ряду, на цих світлині та листівці.
А ще мені найбільший лев подарував гранітне серце…
І ти дарма смієшся знову,
Таке трапляється у Львові,
повір мені, спитай експертів! Бо все це правда! Правда все це...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас 
0
