Устами притулюся до землі -
До тої, що найперша, наймиліша.
У рідному, коханому селі
Стареньку хату пригорну, потішу.
Бо десь отут усі мої літа -
Іще такі наївні, світлоокі,
Не страчені намарне по світах,
Дитячі босоного-щирі кроки.
А над вікном ікони пресвяті
Ще й до сих пір молитву пам’ятають
Оту, що матінка на самоті
Вигойдувала аж до небокраю...
І де б життя тепер не повело,
Куди б не простелилися гостинці,
Зусюди повертаю у село,
Тулю уста до рідної землиці.
(12.07.13)
Дуже щемно! Сподобалось! Тільки ось це місце "Стареньку хату пригорну, потішу." бачу так - Стареньку хату приберу, потішу, але то тільки моя суб'єктивна думка, а право вибору за автором.
Ми всі вже давно родом із села нажать про це ми часто забуваєм що матінкою рідною є нам земля небо ж чуже ... там ген за небокраєм. Дуже якісна сільська картинка, яка огортає душу спокоєм і ностальгією. У мене зараз відпустка і я тільки мрію щоб з жінкою поїхали в її село і там набратися нової сили з праведної нашої матінки землі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
