Етюд 1 Розплавленим золотом горнеться листя, Калюжа затягує стомлений слід, Оголене віття пронизує вістрям Ніч, холоднечу, паморозь, лід... Етюд 2 Учора плакав дощ, як скривджене маля, А вітер-диригент оркестрував у хмарах, Калюжі-глядачі дивилися здаля, Як вечір все блукав у краплях-окулярах... Етюд 3 Вогняно, рясно, замріяно Падали-кликали зорі... У води, спустошені місяцем, Хилилися сни пелюсткові... Етюд 4 Туман – не зажура, а ода любові, Що осені він віддає, Рукою пригладить зморшки у полі І вхопить відлуння своє... У Дніпрі...
|