Зеньо знов
газету в зуби, влігся на дивані. Трохи злиться,
щось бурмоче цілий вечір Гані: - Скільки можна
нервів їсти? – каже врешті жінці. – Ті плаксиві
серіали в мене вже в печінці. Ніби іншого
немає, що робити в хаті. Всюди срач, а ти
лиш можеш язиком чесати. Та як вчула, -
руки в боки: - Що? Шукай он другу! Я що маю тут
роздертись? Йди, найми прислугу! Ти не хан!
Знайшов рабиню! Я тут не в гаремі! Завтра ж купиш
телевізор! І дивись окремо. Будеш мати
більше грошей, - то які проблеми? Двох чи трьох
наймай одразу! Треба, то й гарема! Зеньо синій аж
від злості. Як відняло мову. Значить, ось у
чім причина. Треба грошей знову. - Мало, кажеш,
заробляю? Мало я приношу? Двох таких, як
ти, шановна, я утримать можу! Гані тільки того
й треба. Хоч кипить від злості: - Добре, милий.
То на ліпше. Жди на завтра гості! Сам сказав. Що
двох утримать, Зеню, маєш намір!
Значить, любий,
моя мама буде жити з нами!
| 
у Вас 
0
Їй-богу вдало! 
