Нічка говорила ...
Зоринки в небі туляться, як доні,
Прорізавши, іскринками пітьму.
І янголи там держать у долонях
Блакитну, наче блискітку луну.
Запалюють новесенькі сузір"я,
Прядуть тоненькі промені, нічні.
Щоб не терзала серденько зневіра,
Горить небесна зіронька й мені.
Як коні, в небі грають переливи.
І сліпить казка. Чудо, дивина.
Це так зі мною нічка говорила,
Тоненьким передзвоном цвіркуна.
Додав: Лілія (19.02.2015)
| Автор: © Лілія
Розміщено на сторінці : Лілія
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2454 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 18
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині