Нд, 22.12.2024, 21:10
Меню сайту
Категорії каталогу
Свята православної церкви [162]
Свята християнської православної церкви
Події православного життя [48]
Події, які стосуються православних церков
Православні традиції [2]
Православна поезія та проза [378]
Твори тільки релігійного змісту
Опитування для Вас:
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 551

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Православна віра категорії та розділи української поезії, українська проза Свята православної церкви
 

ПРЕПОДОБНИЙ АФОНСЬКИЙ СТАРЕЦЬ ПОРФИРІЙ


ПРЕПОДОБНИЙ АФОНСЬКИЙ СТАРЕЦЬ ПОРФИРІЙ


     Старець Порфирій (Кавсокалівіт)— один із самих шанованих у світі подвижників благочестя XX століття. Він був наділений багатьма духовними дарами, якими дарував йому Бог: любов до Бога і людям, милосердя, довготерпіння, прозорливість, дар зцілення.
     Одного разу до старця приїхала ціла компанія “байкерів” (рокерів-мотолюбителів) на своїх мотоциклах. Вони сховали мотоцикли в іншому кварталі і просто пройшли до старця, не чекаючи своєї черги. Один з них сказав о. Порфирію: “Скажи нам щось, батечку”. “Що мені тобі сказати, Димитрію? Що твій мотоцикл такої-то і такої-то марки?”. Ця прозорлива відповідь відразу ж змінила ставлення хлопців до старця, і з тих пір вони почали до нього ходити і користатися його духовними порадами. Отець Порфирій про них говорив: “З тих, хто мене відвідує, це найчистіші та найневинніші душі”.
    Про прозорливість отця Порфирія можна багато писати, приведемо тут ще кілька випадків, які свідчать про цей дар старця. Відомий грецький письменник і журналіст Панагіотіс Сотірхос розповів наступне.
     Одного разу старець пішов із трьома своїми духовними чадами в монастир, щоб відслужити вечірню. Пройшовши трохи, старець, очевидно, стомився, а до монастиря ще було далеко. Вирішено було спіймати якусь попутну машину. В цей момент вдалині показалося таксі. Три попутники старця вирішили зупинити. “Не турбуйтесь, – сказав старець, – таксі само зупиниться. Але коли сядете в нього, ви не повинні розмовляти з таксистом, тільки я буду з ним говорити ”.
    Саме так і сталося. Таксі зупинилося, хоча вони не піднімали рук, всі сіли, і о. Порфирій сказав, куди треба їхати. Коли таксист рушив з місця, то майже відразу почав звинувачувати духівництво у всіх смертних гріхах. Щоразу, коли той видавав чергове звинувачення, то звертався до духовних чад, які сиділи позаду старця зі словами: “Чи не правда, хлопці? Що ви на це скажете?”. ле вони зі слухняності сиділи мовчки. Коли таксист зрозумів, що йому не хочуть відповідати, то звернувся до отця Порфирія і запитав: “Що скажеш, батечку? Те, що пишуть у газетах, усе правда, чи не так?”.
    Старець відповів: “Синку, я тобі розповім коротку історію. Розповім її тільки один раз, тобі не доведеться її слухати двічі. Жив чоловік в одному місці (він назвав це місце), у нього був старий сусід, який володів великою ділянкою землі. Одного разу вночі він убив сусіда і закопав у землю. Потім, скориставшись підробленими документами, заволодів землею сусіда і продав її. І знаєш що він купив на ці гроші? Таксі”.
    Як тільки таксист почув цю історію, весь затрясся, потім звернув на узбіччя дороги і закричав: “Мовчи, отче. Тільки ти і я знаємо про це”. “Бог теж знає про це, – відповів отець Порфирій. – Він сказав мені, щоб я передав це тобі. Дивися, покайся і виправ своє життя”.
 
     Якось старець, розмірковуючи про різницю між людиною смиренною і людиною, яка відчуває себе неповноцінною, помітив, що смиренна людина усвідомлює свою гріховність, свою незначимість і приймає думку про себе свого духівника і своїх ближніх; вона може бути сумною, але не буде розпачливою. “Людина в депресії замикається в собі і думає тільки про себе. Грішник, що кається, що сповідає свої гріхи, не сидить у своїй шкарлупі. У цьому велич нашої віри, духівник допомагає йому висловити свої гріхи і не повертатися назад”, – сказав отець. Взагалі дух зневіри старець часто радив перемагати за допомогою молитви і прогулянки на повітрі. Коли одна духовна дочка старця сказала, що часто впадає в депресію, то він її запитав: “Чому сидиш вдома зачиненою?”. “Ну, а куди я піду?”, – заперечила вона. “Піди пройдися, піди в гори. Це дуже допомагає”, – відмітив старець.
     О. Порфирій вважав, що найкращий спосіб життя – простий, сільський. А для городян він радив якнайчастіше йти на прогулянки в гори. Заохочуючи дітей ходити на лижах у гори, говорив: “Там у горах, де ви можете споглядати небо, сніг і всю красу пейзажу, подумайте про Того, Хто все це створив”. Одного разу пізно ввечері отцю Порфирію стало погано із серцем, і він викликав свого лікаря Георгія Папазахоса. Коли той оглянув старця, то запитав, чи не було в нього в цей день якихось сильних переживань. Отець Порфирій заплакав і, перериваючи свою розповідь від надміру почуттів, почав розповідати про криваві події, що відбувалися в цей момент на вулицях Румунії. Там у цей час йшли вуличні бої, народ повстав проти комуністичного режиму Чаушеску. О. Порфирій своїми духовними очима бачив смерть і кров точно так, як про це наступного дня розповіли газети всього світу. Він продовжував плакати, а Георгій почав молитися, щоб Господь позбавив старця цього видіння, тому що воно руйнувало його любляче серце.
     Подібний випадок відбувся зі старцем і в 1974 році, коли турки напали на Кіпр. Рано вранці 20 липня він розбудив усіх, хто був з ним, зі сльозами на очах повідомив, що в цей час турецькі війська висадилися на Кіпрі. Старець навіть вказав точне місце, де почалися військові дії.
    
    Одного ясного сонячного дня старець сидів зі своїм духовним сином у дворі на лавочці. Тут до нього підійшов архімандрит, настоятель кіпрського монастиря. Коли вони привітали один одного, старець раптом перехрестив коліно архімандрита. “Відкіля ви знаєте про це, старче?” – запитав архімандрит. (У нього з дитинства колінна чашечка легко вискакувала із суглоба). Зав’язалася дружня розмова. І отець архімандрит почав розповідати про себе: “Я навчався в Америці, одержав там докторат богослов’я. Мені дали стипендію, щоби написати докторську дисертацію про містичне богослов’я, для чого я поїхав на Афон. Ретельно вивчивши цей предмет, довідався, що інтелект повинен керувати серцем. Скажіть мені, отче, чому вчить ваше практичне богослов’я про це?”.
– Ні, я не згоден. Серце повинно керувати розумом, – відповів старець.
– Можете, будьте добрі, це пояснити, отче?
– Коли інтелект прокидається, то першим ділом починає думати про те, як він буде брехати і викручуватися сьогодні перед своїми покупцями, якщо він, наприклад, за професією торговець. Як він мусить поводитися, що йому треба буде сказати одному, що він повинен буде зробити іншому, як йому заробити побільше грошей і таке інше. У серця зовсім інше ставлення до життя, воно бачить дитину і хоче її приголубити. Воно опускає руку в кишеню і дає гроші каліці. Воно біжить у лікарню і відвідує хворого. Воно з радістю пропонує свою допомогу чи гроші. Коли серце говорить, то рука звільняє свою кишеню. Коли інтелект говорить, рука не торкається кишені. Тому для мене серце набагато важливіше.
 
    Потім старець пояснив кіпрському архімандриту, що інтелект не цікавиться молитвою, це область серця. У них різні інтереси. Інтелект живе в області раціоналізму, а серце спілкується з Божеством. “Ви знаєте, що в нас є можливість спілкуватися з Богом? У моменти сильного духовного чи фізичного болю інтелект здає свої позиції, зв’язаний веліннями серця. Говорячи про серце, ми не говоримо про тілесне серце. Ми говоримо про внутрішнє, таємне серце. І коли інтелект приборканий, то він самоліквідується і сходить у серце. І що тоді трапляється? Він стає світлим, променистим. От чому Господь говорить: “Стукайте в Моївері, і Я відкрию. Просіть Мене про все, що ви хочете, і Я дам вам.” Коли це відбудеться? Коли наші молитви дійдуть до Нього. Ви знаєте, що якщо хочете когось зупинити на вулиці, то звичайно голосно кричите йому вслід: “Гей, Іване, Іване!”, – інакше він не почує і не обернеться. Господь теж повинен чути наш голос. Щоразу, коли ми вважаємо, що молимося, чи чує Господь нашу молитву? От у чому питання. Скільки разів, ставши на молитву, починаємо позіхати чи нам приходять на розум різні думки, що хтось з нами погано обійшовся, як би отримати назад втрачене, що для цього потрібно зробити і таке інше. Не можна це назвати молитвою. Тому тільки через душевні й тілесні страждання людина може відкрити двері Христові.
     Одного разу професор-астроном світової слави відвідав старця. Зайшла в них бесіда і про астрономію. Пізніше професор говорив, що старець дуже здивував його широтою своїх знань у цій науці. “Він дійсно знав те, про що говорив, і ні в чому не допустив помилки ”, – розповідав вражений астроном.
Іншого разу директор афінського шпиталю, відомий хірург, був не менш здивований, коли старець йому докладно описав те, як варто робити певну операцію.
     Старець не вважав також, що кіно – це диявольський винахід. Якось його духовна дочка запитала: “Я люблю ходити в кіно й у театр, але деякі мої друзі говорять, що істинний християнин не повинен відвідувати видовища. Що ви, отче, скажете з цього приводу?” Старець відповів: “Ти можеш ходити в кіно і театр, якщо хочеш, у цьому нічого поганого нема, головне не робити це заради задоволення своїх гріховних бажань”. Старець вважав, що і кіно, і радіо можуть служити для прославляння імені Божого.

     Студент богословського факультету, який не побажав відкрити свого імені, розповів наступний випадок, який трапився зі старцем. “Події, що стосуються мого знайомства зі старцем, відносяться до 1956 року. У цей час у Фессалії, де я жив, збиралися побудувати греблю на озері Мегдова, в результаті чого вся прилегла долина повинна була бути затопленою. Довідавшись про це, колишній житель тієї долини, що проживав тоді в Ташкенті, написав листа своїй дружині, повідомивши їй докладно про місце захоронення ним скарбу: двох бочечок золотих монет. Він просив її скоріше їх викопати. Жінка показала лист братові свого чоловіка, і той відразу ж поспішив шукати закопане золото. За минулі роки місцевість та значно змінилася, дерева виросли, і він не міг точно визначити, під яким деревом був захований скарб.
    У той час ще свіжа була пам’ять про комуністів-партизанів, і пошуки скарбу викликали підозри в місцевої поліції; вони вирішили, що чоловік шукає заховану зброю, і арештували його. На своє виправдання шукач скарбів показав поліцейським лист брата з точною вказівкою місця заховання скарбу. Капітан, прочитавши листа, відразу запалився бажанням самому знайти цей скарб. Ввійшовши в змову з місцевим вчителем і моїм двоюрідним братом, вони зайнялися пошуками золота. Але безрезультатно.
    Почувши про прозорливого старця Порфирія, “золотошукачі” вирішили звернутися до нього за допомогою. Отець Порфирій відразу визначив, що скарб і справді існує, не хотів однак допомагати цим людям. Вони багато разів приїжджали до нього, всіляко вмовляючи поїхати з ними в ту долину і вказати їм точне місце заховання скарбу, але старець, відчуваючи щось недобре, постійно відкладав цю поїздку. Нарешті після довгих домовленостей погодився поїхати з ними в Кардітцу, найближче місто до тієї долини. Три шукачі скарбів винайняли йому номер у готелі, наміряючись вранці зайнятися пошуками золота.
     Вранці ж старець, піднявшись дуже рано, сів у автобус і повернувся назад до Афін. Не знайшовши отця Порфирія в номері і довідавшись, що той виїхав до Афін, вони порадилися і вирішили, що занадто відверто виклали йому свої наміри, що спершу треба було поговорити з ним про речі духовні.
    Мій двоюрідний брат згадав про мене, студента богословського факультету, і вирішив, що я найкраще підходжу на роль посередника між ними і старцем. Брат послав мені телеграму, просячи негайно приїхати. Вирішивши, що трапилося щось важливе, я відразу ж після занять сів у автобус і поїхав до нього.
Коли вони мені пояснили в чому справа, то я, після деяких вагань, погодився їм допомогти.
     Наступної неділі, прийшовши до церкви Преподобного Герасима.
Отець Порфирій підкликав мене до себе, назвавши по імені: “Миколо! Як це вони умудрилися тебе послати сюди сьогодні?” Коли я це почув, тобто, по-перше, своє ім’я, а по-друге, причину моєї появи в храмі, то був розгублений і збирався вже було виправдовуватися, як старець знову сказав: “Ти ж не сам сюди прийшов, а вони тебе прислали”.
Я мовчки погодився.
– Слухай, що тобі скажу: це нехороші люди.
– Ні, отче, я так не думаю. Чому ви так вирішили?
– У ту ніч, коли я поїхав з ними в Кардисту і зупинився в готелі, один з них вирішив мене вбити, після того, як вони знайдуть гроші. Він хотів отримати сповна свою частку і боявся, що я повідомлю про їхню знахідку владі. Я тоді подумав, що не слід гинути його душі через гроші, тому і вирішив рано-вранці відтіля виїхати. От чому говорю тобі, що вони недобрі люди.
     Я був вражений від почутого і не знав, що відповісти. Ніякої мови про домовленості, звичайно, і бути не могло. Старець мене поблагословив і сказав, що хотів би мене знову побачити. І на цьому попрощалися. Не бажаючи іншим відкривати, що говорив старець, я, повернувшись, сказав, що той навідріз відмовився ще раз з ними їхати в Кардисту. Після того, як інші двоє пішли, мій двоюрідний брат попросив мене докладно розповісти про бесіду з о. Порфирієм. Тоді я йому розповів усе, що було сказано у вівтарі. Будучи сам чесною людиною, мій двоюрідний брат не міг повірити, що хтось міг задумати подібне. Але я його клятвено зобов’язав, якщо він щось почує від своїх товаришів про їхній злий задум, щоб повідомив мене.
    Пізніше брат мені розповів, що одного разу, коли вони знову зібралися разом і розмова зайшла про невдалий пошук скарбу, вчитель сказав: “Я був правий, підозрюючи старця в тому, що він хоче нас видати поліції. Але я хотів, як тільки ми знайдемо скарб, перерізати йому горло”.
Учитель цей, одержимий жагою наживи, ще продовжував шукати скарб, поки через два місяці після всього, що відбулося, не загинув у автомобільній катастрофі.
От при яких обставинах я зустрів старця, і він став моїм духівником. Згодом я дуже зблизився з ним”, – закінчив свою розповідь колишній студент богословського факультету.
    Характерно у всій цій історії те, що старець не побажав допомогти їм шукати скарб, щоб не спричинитися до загибелі душі нещасного вчителя, а про себе він навіть і не згадав. Отцю Порфирію, покірному волі Божій, смерть була не страшною, а страшною була загибель душі людської.
 
   
     Деякий час разом з батюшкою в монастирі жив один професор богослов'я. Він був набагато молодший отця Порфирія і був його духовним чадом. Одного разу професор запропонував поговорити про існування Бога. Обговоривши цю тему з усіх можливих точок зору, професор і батюшка прийшли до висновку, що Бог є. Однак молодий професор звернувся до старця з проханням. Коли той помре, то прийде до професора і розповість, чи є Бог. У відповідь на це батюшка запитав, чому професор вважає, що першим помре саме він? На це молода людина відповів, що батюшка старше його в два рази, тому природно швидше помре той, хто старше. Але отець Порфирій по благодаті Божої знав, що раніше помре професор, причому дуже скоро. Цього батюшка не став говорити, але пообіцяв, що прийде після смерті сказати, чи є Бог. Таке ж обіцянку дав батюшки і професор на випадок, якщо він все-таки помре раніше.
    Через деякий час професор покинув монастир і поїхав до міста. Не минуло й року, як старець і професор розлучилися, але от в один з великих свят, коли отець Порфирій з братією готувалися до святкової трапези, в монастир прийшов чоловік з сусіднього села і повідомив, що професор помер. Через якийсь час, після довгої молитви, отець Порфирій вимкнув світло у келії і спробував заснути. Раптом з темряви лунає громовий голос, супроводжуваний незрозумілим шумом. «Бог є! Бог є! Бог є! »- Тричі повторив голос. Це був голос професора! У страху батюшка став на коліна і почав молитися про його душі. І так до ранку! Чи можна після цього сумніватися, що «Бог є» ?!
 

 
НАСТАВЛЕНННЯ ТА ПОРАДИ
Старець, якщо співрозмовник не погоджувався з порадою, тоді давав йому іншупораду, більшполегшену. Але першапорадабула духовно більшкориснішою.

Бережіть лампаду життя
Одному своєму духовному чаду старець Порфирій передбачив, що той проживе стільки-то років. Коли ця людина піддала ризику своє здоров'я, старець заявив, що той міг умерти. На здивоване питання про те, як це узгоджується з даним раніше пророкуванням, тоді старець відповів: « Те, що я тобі сказав, вірно. Нічого не змінилося. Лампада твого життя має масла на стільки років, скільки я тобі сказав. Але якщо ти її упустиш, масло розіллється й лампада згасне! Таке життя! Бог нам дає багато цінний дарунок життя; ми його ухвалюємо й зобов'язані оберігати, а не піддавати його небезпекам, так до того ж безглуздим».
Ніяких сварок при дітях!
- Ніколи ваші діти не повинні чути, як ви сваритеся між собою… навіть що ви підвищуєте голос один на одного!
- Але хіба це можливо, Геронда?
- Звичайно, можливо! Тому гарненько запам'ятаєте мої слова: ніколи ніяких сварок при дітях… Ніколи!
Якби ми бачили, як нас любить Христос!
«Господь ніколи й ніде нас не залишає. З того моменту, як Він прийшов на землю, народившись від Пресвятої Діви Богородиці, і став Боголюдиною, Він завжди з нами. Якби ми побачили, як нас любить Христос, і що Він для нас робить, то від безмірної радості скаламутилися б розумом. Ми залишилися б у Його обіймах, і нам би вже ні до чого не була справи».
Любов до Бога повинна бути безмежна
«Наша любов до Бога, дитя моє, повинна бути безмежної, вона не повинна бути роздроблена на прихильність до різних речей.
От тобі приклад: людей, скажемо, має в собі одну батарейку певної енергоємності. Якщо він буде марнувати цю енергію на різні справи, що не мають відносини до любові до Бога, то заряд, що залишився в ньому для цієї любові, буде досить невеликим, часто може бути навіть зовсім незначним. Якщо ж ми всю нашу енергію звернем до Бога, тоді велика буде наша любов до Нього.
Приведу тобі ще такий приклад.
Одна дівчина дуже сильно полюбила юнака по імені Никос. Щоночі вона просипалася й таємно від своїх батьків, боса, вистрибувала через вікно на вулицю й, незважаючи на біль від колючок, що впиваються в ноги, через поле бігала на зустріч зі своїм коханим. Коли ж вона верталася назад, у будинок, то Никос завжди як би перебував поруч із нею. За яку б роботу вона не бралася, її Никос був тут, вона бачила його. Також і ти, дитя моє, повинен усі свої сили спрямовувати до Бога. Твій розум завжди повинен бути в Ньому, тому що саме цього й бажає Бог».
 
Молися про терпіння
«Молися не про те, щоб Бог позбавив тебе від різних твоїх хвороб, але про те, щоб тобі за допомогою розумної молитви, перебуваючи в терпінні, умиротворитися. Це принесе тобі дуже більшу користь».
«Не проси Бога полегшити твої страждання від різних хвороб, не примушуй Його до цього у своїх молитвах. Але з незмінною стійкістю й терпінням переноси свої недуги — і побачиш, яку від цього одержиш користь».
Більше читай Священне Писання
«Щоб прямувати шляхом праведним, слід постійно читати Святе Писання, життя святих, інші церковні книги. Якщо під час читання яке ‑ або слово або думка із прочитаного вразить тебе, перерви читання й затримайся на ній побільше, гарненько її обміркуй. Скоро ти побачиш, яку велику користь це приносить».
«Читай більше, щоб освітився твій розум. Знаєш, я сам читав дуже багато. Щоб мене ніхто не турбував, я забирався на одне дерево по драбинці, яку я сам змайстрував. Піднявшись наверх, я підіймав її за собою, щоб ніхто нічого не помітив і щоб мене не турбували. Так я міг протягом багатьох годин уважно читати й міркувати над прочитаним».
Сповідь — дарунок любові Божої людині
«Сповідь — це один зі шляхів, по якому люди рухається до Бога. Це дарунок любові Божої людині. Ніхто й ніщо не може позбавити людину цієї любові».
Хто не покається, той загине
- Геронда, скажіть мені слово до щиросердечної користі.
- Хто не покається, той загине. Повторюю тобі: хто не покається, той загине.
Хто вмер заради Христа, для того немає смерті!
«Порятунок у Церкві!» — завжди говорив нам Старець. - Хто є членом Церкви, той не боїться другої смерті! Для тих, хто полягає в Церкві Христової, смерті немає! Православ'я — досконале, у ньому немає ніякої недосконалості!»
«Смерті немає! Не бійся смерті! Хто вмер заради Христа, для того немає смерті! А якщо ти не вмер заради Христа, то вмри!»
Як молитися початківцю
 На запитання одного брата: «Геронда, як слід молитися початківцю?», старець відповів: «Початківець - чернець повинен читати життя святих  і Новий Завіт».
Наставляння вагітним жінкам
Старець радив одному лікареві педіатрові: «Говори жінкам, що вони повинні усвідомлювати, як високо ушанував їхній Бог, сподобив стати матерями. З моменту зачаття плода вони носять у собі друге життя. Нехай вони розмовляють із дитиною, пестять його, погладжуючи свій живіт. Дитина якимось таємничим образом усе це почуває.
    Матері повинні з любов'ю молитися про свої дітей. Дитина, що як уже народилася, так і перебуває ще в череві, почуває недолік материнської любові, нервозність матері, її гнів, ненависть і одержує травми, наслідки яких буде відчувати все своє життя.
     Святі почуття матері і її святе життя освячують дитину із самого моменту його зачаття. Усе, що я тільки що сказав, треба добре пам'ятати не тільки матерям, але й майбутнім батькам теж».
Виявляйте й таку допомогу
     Коли в тебе є можливість, допомагай і матеріально. Але більше виявляй тим, хто перебуває поруч із тобою, от яку допомогу: розмовляй з ними, вислухуй їх, коли вони прагнуть розповісти тобі про свої труднощі, висловити тобі свій біль, посидь із ними разом, щоб вони не почували себе самотніми.
Митарі й блудниці вперед вас ідуть у царство Боже
Старець Порфирій говорив, що для того, щоб досягти смиренності й жалю до інших грішників, людина повинен усвідомити свій гріховний і морально злидарський стан. Т
     Тому Христос і говорив, що митарі й блудниці через покаяння й смиренність випереджають інших у Царстві Небесному. Старець не праг слухати ніяких викривальних слів про грішників. Він говорив: «Кого ми називаємо митарями й блудницями, для Бога — піймані злодії, тоді як я й ви всі — ми злодії, але не піймані. Затриманий і принижений злодій, усім відома, покрита ганьбою блудниця —, що упокорена й розкаяна, набагато вище нас, бо мають добре ім'я.».
Дітям не потрібно багато слів
     «Матері вміють переживати, радити, багато говорити, але не вміють молитися. Багато порад і вказівок приносять шкоду. Дітям не потрібно багато слів. Слова вдаряють у вуха, а молитва йде в серце. Потрібна молитва з вірою, без стресів, але й з гарним прикладом».
Як говорити про релігію
«У бесідах не говоріть багато про віру — і тоді переможете. Дозвольте людині, у якої інша думка, виливати, говорити, говорити… Нехай він відчує, що зустрівся зі спокійною людиною. Впливайте на нього своєю доброзичливістю й молитвою, а потім скажіть небагато слів. Ви не досягнете нічого, якщо будете говорити різко, якщо, приміром, скажете: “Ти говориш неправду!” І що із цього вийде? Ви — як вівці посередині вовків (Мф. 10:16). Що вам робити? Зовні будьте незворушні, а внутрішньо молитеся. Будьте готовими, будьте утвореними, майте відвагу, але зі святістю, лагідністю й молитвою. Але щоб робити так, ви повинні бути святими».
Не по звичці
«Будь уважний, не причащайся по звичці. Щораз приступай до Таїнства так, начебто ти робиш це в перший раз, і в той же час начебто це твоє останнє причастя».
 
Коли настане Друге пришестя
Одного разу старця запитали: «Геронда, останнім часом багато говорять про число 666, про явище антихриста, яке наближається, деякі навіть затверджують, що він уже прийшов, про електронну печатку на руку або на чоло, про зіткнення Христа й антихриста й про поразку останнього, про Друге Пришестя Господньому. А що Ви про це скажете?»
Старець відповів: «Що отут сказати? Я не говорю, що бачив Божу Мати, що буде війна й тому подібні речі. Знаю, що прийде антихрист, що буде Друге Пришестя Христове, але коли, не знаю. Завтра? Через тисячу років? Не знаю. Однак мене це не тривожить. Тому що я знаю, що в годину смерті для кожного з нас настане Друге Пришестя Господнє. І ця година вже досить близька».
 
     Господь забрав його світлу душу в 4:31 ранку 2 грудня 1991 року.   А те, що отець Порфирій і по смерті живий у Бога і клопочеться про нас, вказує наступний випадок.
Є в Афінах дуже освічена людина, духовний син отця Порфирія, який регулярно звертався до старця за порадою, і часто, не маючи можливості відвідати його, дзвонив йому по телефону. Коли старець відійшов до Господа, цей чоловік перебував десь в іншому місті у справах роботи і не знав про смерть старця.
      Згодом, уже в Афінах, в нього виникли якісь сімейні проблеми і він, як завжди, вирішив подзвонити о. Порфирію, шукаючи в того поради. Взяв телефон, набрав номер і почув голос старця. Привітавши отця Порфирія, попросив благословення і почав викладати йому свої проблеми. Старець вислухав його, дав цінну пораду. Втішений духовний син сказав: “Я незабаром зайду до Вас, як тільки звільнюся”, – на що отець Порфирій відповів: “Не дзвони мені більше, тому що я вже помер”.
   
Але Господь не є Богом мертвих, але Богом живих, і ми віримо, що старець Порфирій живий у Бога і чує наші молитви, може допомогти нам, може клопотатися за нас, грішних, перед престолом Всевишнього.


http://evangely.jimdo.com/

Додав: nagornyjj (09.05.2016) | Автор: © Володимир Михальнюк
 
Розміщено на сторінці: Свята православної церкви, Проза, Православна поезія та проза, Михальнюк Володимир

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 3350 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): життя, Старець, свідчення, Порфирій, православного., Афонський

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
avatar
0
1 Asedo1949 • 12:32, 09.05.2016 [Лінк на твір]
Дуже пізнавальною є Ваша проза. Дякую!
avatar
0
2 nagornyjj • 12:43, 09.05.2016 [Лінк на твір]
Неосяжний Дух Творця,
Нам руку простягає.
Через православного отця,
Він нас розуму навчає. 

Слава Богу!
avatar
0
3 Koshkina • 16:27, 09.05.2016 [Лінк на твір]
Цікаво було прочитати....
avatar
0
4 nagornyjj • 19:57, 09.05.2016 [Лінк на твір]
Ми гості на землі,
Не довго тут нам жити,
Залишиться лиш наші сліди,
Давайте, будемо добро садити!

Дякую!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Щиро дякую за коментар s-16

leskiv: Пречудова у вас уява. Сподобався вірш. respect

kraynyuk46: Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к

kraynyuk46: Дякую, п. Таміло. table-2       


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz