Блукав малий зайчисько зранку в лісі.
Зустрів якраз ворону на узліссі.
Сиділа та поважна на осоці
І гріла чорне пір’ячко на сонці.
Спитав її сіренький: - Що нового?
- Та ось сиджу. Не роблю я нічого.
- Еге ж, сидиш. Там добре, тепло, дійсно.
Чого ж це я кудись біжу постійно?
Хіба ж я гірш? Присів. Чого блудити?
Я хочу теж нічого не робити!
Тут вовк його вхопив. Підкрався зблизька.
Зубами клац. І все. Нема зайчиська.
Не встиг почути заєць від ворони,
Що ліс, як світ. І хижі в нім закони.
Щоби отак нічого не робити,
Потрібно досить високо сидіти.
Високо в кріслах є нероби всюди.
Нічого їм за це. Страждають люди.
| 
у Вас 
0
