Вечір-блазень сміявсь у спину,
Аж не мала куди втекти.
Лиш душа ішла без упину
В біль, у спогади там, де ти…
Та душа, що каралась сміхом
Серед міста, людей, самоти…
За крислатим старим горіхом
Доля палить свої мости.
І до тебе немає стежки…
Біль від серця аж десь у сни.
А щоночі думки-мережки
Крають світ як вино вини!
11.2014
|