Снопами іскри з-під копит, літа прожогом мчать як коні. Дитинство й зрілість – тільки мить! Що сивиною вкрила скроні. Галопом мчати в пустоту, містки палити за собою. Коня не спиниш на містку, і час не втримаєш рукою. Назад повернення нема, мене печуть думки гарячі, лягла на згадки пелена, нема доріг у дні юначі. Дав сили кожному Господь, на шлях єдиний і несхожий, старіє з віком наша плоть процес незмінний, задум божий.
Нам би фундамент з трьох китів, надії, вірності й любові. І в круговерті плинних днів, підтримку мати в кожнім слові. Не розчинитись в метушні, щоб сивина не вкрила рання, в душі не вмерли головні, бажання,мрії й сподівання.
От тобі й на! Наш Тичко засумував на День народження. А не здається тобі, що у нас схожі думки, я писала про літа-птахи, а ти про роки-коні? І що мої, що твої вирвалися і мчать, летять.
А якщо серйозно, то вірш філософський, де у першій шістнадцятирядковій строфі автор пише про роздуми і свої відчуття, навіяні легким сумом. Друга ж, як висновок над сказаним, а цей висновок дає зрозуміти чатачам, що головне не роки, а надія, вірність, любов, розуміння. Так воно й є. А бажання, мрії й сподівання завжди нехай бадуть твоїми супутниками, Олексію і нехай усе збудеться!
Дякую Тамаро за змістовний,глибокий коментар.Ти вмієш у кожну шпарину вірша ввійти і розгледіти все що там є!Дякую тобі за це.В день народження такі думки мабуть у всіх( я про роки-коні)хто все дальше й дальше відходить від юності!
На жаль так і є...Нам нічого не змінити,радіти тому що маєш,насолоджуватися життям....Хоча може і не все вдається,не звертати уваги ,а робити свою справу.
Олексію! Сріблясті скроні вам до лиця... Хоча душа тепла й прихистку просить, Не старість це, ти – ще на півпуті. Це тільки осінь, чуєш, рання осінь, І то в природі, а не у житті.
Якщо побачиш, як у високості Листи прощальні пишуть журавлі, То не у вирій, а до тебе в гості Летять вони на дужому крилі.
І не сумуй, що скроні посивіли, Не сивина це. Лігши на крило, Летіли лебеді і пір’я розгубили, А ти підставив їм своє чоло… Гарна поезія, настроєва...
Філософська, дуже близька всім тема. Колись і я писала про такі коні:
Летять роки, червоні коні, З копит - хвилинки срібнодзвонні. А над усим - гаряче небо, Таке пресинє і бездонне. Це ж скільки сонця в душу треба! оті ліси, ромашки сонні, Далека мама. Коні, коні! А серце лічить в безгомонні: не встиг, не встиг, не встиг...
Дякую за допомогу!Вірш написаний давно і не для публікації тому й допустив ті русизми,а це під настрій згадав про нього,спробую виправить ситуацію ,або візьму хоч у лапки ті слова...Дякую!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
