Котилося колесо в срібній росі , Пожежно палав небокрай. Народжувавсь ранок в цнотливій красі – Земний нестривожений рай! Сюрчала у травах дрібна комашня , Вітаючи диво життя. У цьому безмежжі міська метушня Здавалась безглуздям буття... Тут душі святіли , стиралося зло , Любов і тепло воскресали , Душа оберталась на чистеє тло – І боги по ньому писали!..
|