Уже безликі та німі,
стоять у ряд,мов офіцери,
акорди осені сумні,
забуто літніх днів манери. Зів"ялі трави огортає самота,
десь віддаля нестримно завиває сука,
У офіцера яблуко одне...вже сирота,
брати і сестри під ногами...скрізь багнюка. Поморщені дороги і стежини,
немає кольору у армії дерев,
й не чути голосу останньої хатини,
мабуть,старечий дід уже помер. Спадає усмішка до болю недоречна,
поволі кам"яніють мої ноги,
Пекельно ностальгія дме у серце...
Бреду садком дитинства свого.
| 
у Вас 
0
