Уже безликі та німі, стоять у ряд,мов офіцери, акорди осені сумні, забуто літніх днів манери. Зів"ялі трави огортає самота, десь віддаля нестримно завиває сука, У офіцера яблуко одне...вже сирота, брати і сестри під ногами...скрізь багнюка. Поморщені дороги і стежини, немає кольору у армії дерев, й не чути голосу останньої хатини, мабуть,старечий дід уже помер. Спадає усмішка до болю недоречна, поволі кам"яніють мої ноги, Пекельно ностальгія дме у серце... Бреду садком дитинства свого.
|