Ловець останнього променю

Чіткий  і  яскравий,    нав’язливий  спогад.
В  коротких  штанцях  я  біжу  по  стерні,
За  сонцем  біжу,  що  сідає  десь  поряд,
і  плачу  уголос,    образа  в  мені.

Межа  світла  й  ночі  зникає  поволі,
Шукаю  де  сонце  сідає  в  траву.
Бродяга  околиць,  і  день,  і  у  зорі,
Блукаю  полями,  топчу  ковилу.

Засмаглий  хлопчисько,  замурзане  личко,
Босоніж,  допоки  не  падає  сніг.
Дитячі  простори  -  маленьке  містечко,
Троянда  вітрів,  перехрестя  доріг.

Ловив  вечорами  останню  заграву,
Наївний  я  біг  не  шкодуючи  сил,
А  мрію  дитячу,  на  землю  упалу,
Не  зміг  доторкнутись.  Утік  небосхил…


1.06.10  р.