Чіткий і яскравий, нав’язливий спогад.
В коротких штанцях я біжу по стерні,
За сонцем біжу, що сідає десь поряд,
і плачу уголос, образа в мені.
Межа світла й ночі зникає поволі,
Шукаю де сонце сідає в траву.
Бродяга околиць, і день, і у зорі,
Блукаю полями, топчу ковилу.
Засмаглий хлопчисько, замурзане личко,
Босоніж, допоки не падає сніг.
Дитячі простори - маленьке містечко,
Троянда вітрів, перехрестя доріг.
Ловив вечорами останню заграву,
Наївний я біг не шкодуючи сил,
А мрію дитячу, на землю упалу,
Не зміг доторкнутись. Утік небосхил…
1.06.10 р.
|