Зайшла до нас лише у гості, присіла в небі на помості туманом оповита, Не розуміє...дивні люди, за що дощі мої не люблять? чому вони сердиті?
Ще й всі торочать про негоду. Хіба погана це погода?- задумалася осінь... -ані грози,ані морозу, і плаче далі,ллються сльози крізь неба сіру просінь.
Та ось почула ехо сміху, зробила в небесах проріху, примружилась щасливо: Там діти бігали надворІ, сміялися веселим хором, ловили в жмені зливу.
|