Минуле... Моя правда, моя мука жахливі сни і помилки мої. Солодке щастя і гірка розлука... Минає час, години, ночі, дні а ти ідеш за мною неухило і всюди, де б я тільки не була, присутня там твоя незрима сила, що моє серце спалює дотла. Коли вже жити ти мені дозволиш? Коли любити знов не побоюсь? Я хочу вирватись з твого полону і страху: раптом знову помилюсь. Я ж хочу жити! Чуєш? Хочу жити!!! Пусти мене і зникни, як мара. Забути хочу і його любити так легко й сильно наче перший раз. Він того вартий. Він мене кохає. А я? Я хочу щастя. Чи це гріх? Та погляд твій. Він знов мене лякає і я втікаю плетивом доріг, лікую рани, що мені завдали, ховаю мертве серце від людей. Минуле моє, цого тобі мало? Моїх страждань, моїх сумних пісень. То скільки можна? В світі ж неможливо, щоб шлях складався із одних тернів. Чи ще колись я буду знов щаслива чи вирвуся з заплаканих віршів. Я знов кохаю... Через страх кохаю. Вплітаю в долю і любов, і біль. Життя все ж варте того, що долаєм і варте всіх затрачених зусиль.
|