За небокраєм тихий рай
Я вам сьогодні намалюю.
Нічого вам не пошкодую,
Усе, що є в Мені, віддам.
Я вам малюю кожний день:
То краски радісні, то хмурі.
Чому сумні ви і в зажурі,
Не чуєте моїх пісень?
Тремтіння голосу ясне:
Ось Я малюю для вас квіти.
Ви - найдорожчі Мої діти,
Я вас люблю понад усе.
Ось помазок хмарки жене
Над золотистими снігами,
Так Я б хотів, щоб бути з вами...
Чом ви не скажете про це?
Шумить зажурено вода,
Коли вас довго десь немає.
Побачить - радісно вітає
Із полохливого струмка.
То Я вам хмаркою явлюсь,
А дощ для вас - то Мої сльози,
Коли втомились ви в дорозі,
Над вами тихо Я проллюсь.
То Я вам сонечком всміхнусь
І візьму вас в Свої долоні,
Обвію вітром ваші скроні,
Промінцем лагідно торкнусь.
Ось Я малюю зірочки
І розкидаю їх по небі,
Щоб засипали ви веселі,
Мої ви любі малюки.
Чому ж не знаєте Мене?
Чому ви твердите: Не має!
І тяжко Дух в Мені зітхає,
Коли ви кажете таке.
І боляче стає Мені,
Коли Я бачу вашу зраду,
За мудру, за мою пораду,
Яку ви палите в вогні.
І затихає Божий глас,
Стає довкола тихо-тихо:
Чи то іде велике лихо?
Чи Він вертається до нас?
|