Востаннє

           Востаннє

Ніч, як поважна пані,

Цілувала його востаннє.

І дражнила звабливим сміхом,

І зникала в чеканні тихо.

Ніч, ніби та дитина,

Ніжно грала і все хитрила.

Обнімала, кудись втікала.

І шептала: «Це все востаннє…»

Ніч, як холодна крига,

Все мовчанням його корила.

Лиш сиділа, немов лякала,

Як востаннє за ним ридала.

Ніч, як зваблива дівка,

Солодила йому так гірко.

Пригортала і відкидала.

«Це востаннє…» Та мало, мало…

Усі знає хитрини вітер…

Оці двоє – щасливі діти.

Кожну ніч він її кохає

Як востаннє, щораз востаннє…