«Привіт» – тобі каже СНІД» (продовження й закінчення)

-         Хочу, але СНІД це все, кінець, розумієш, кінець! Порятунку немає й бути не може, я сам це зробив і сам це припиню. Досить балачок! Все… –  пальці відпустили обшарпані гілки смереки.

               Величні дерева забились гілками від подиху сердитого вітру, вовки завили серед білого дня, а білий струмок заревів наче бурхлива річка, що несла каламуть. Її хвилі бились об берег так сильно, ніби сотні рук там внизу плескали в долоні, чекаючи, коли впаде до них осліплена жертва, плоть якої роздеруть на шматки ще заживо.

   Усе це пробігло через мене за ті секунди, коли  відпустив рукою дерево, але я вже падав. Тепер точно нічого не можна було змінити. Коли відкрив очі, то був готовий прийняти свої муки. Проте, я нікуди не падав і впасти не міг, нога застрягла між каменями так, щоб  не міг навіть поворухнутися.   

-         Ну, що переконався, хто тебе там чекає?

-         Ага! Мені стало, так страшно, так страшно, Боже, що там роблять з людьми, я не хочу помирати, не хочу…

-         Ось бачиш, ти, нарешті, зрозумів, що ти маєш жити! Але ти повинен зрозуміти ще одне, що тебе звідси також хтось не відпустив, той кому ти дуже дорогий, зараз радіє, що ти живеш, бо знає, що не все ще втрачено в твоєму житті, він бореться за твою душу та її спасіння кожну секунду твого загубленого життя. Ти маєш знати, що не має диму без вогню, так само як щастя без болю, як спасіння без терпіння та страждань, усе дається в порівнянні для людини, щоб вона обирала, що для неї найкраще.

-         Хто ти насправді?

-         Ти можеш поглянути на мене тільки обернись, я не ховаюся від тебе, Іллюшу!

Я витягнув ногу з каміння й обернувся на ніжний голос, що говорив до мене з лісу. Коли розплющив очі, то побачив, як за кілька кроків стоїть розкішна дівчина в білому вбранні. В її очах віддзеркалювався весь ліс.

-         Хто ти?

-         Я ангел.

-         Мій?

-         Ні, я ангел, який навертає заблукані душі, а твій ангел далеко звідси, його поряд з тобою давно вже немає, ти ж його прогнав колись, пам’ятаєш? Сказавши, що твої друзі – це твої ангели, а інших ти не хочеш знати. Ти образив його, розумієш?!

-         Так, звісно, я помилявся, коли так сказав. Я тоді думав, що друзі — це головне, що є  в крутому житті, а все інше - тільки ідеологія життя…

-         Ілля, що вони з тобою зробили, ти ж таким ніколи не був? Ще не так давно ти ходив до церкви, молився Богу кожного дня, не курив, не вживав психотропні порошки, а ще любив та поважав батьків. Ми покладали на тебе великі надії, а ти зрадив нас усіх і дуже засмутив Господа.

-         Я знаю, але дуже хочу виправитися. В першу чергу, я завинив перед Богом, бо дозволив своїм впливовим друзям затягнути мене до помийної ями. Я ж хотів бути таким, як всі, я не хотів, щоб на мене показували пальцем, а вийшло он як…

-         Ще не все втрачено, ти ж читав Біблію, що кого Бог любить, того й карає. Треба радіти, коли він посилає нам випробування. Таким чином, він  випробовує нашу віру та відданість написаному в Святій Книзі. Якби ти зробив те, що надумав, то ось тоді не було б тобі ні прощення, ні шансу на спасіння. Ти повинен завжди пам’ятати, що ти життя не давав, і ти не маєш право його забирати. Жити, вірити, молитися, творити добро й за будь-яку ціну не втрачати життя, коли прийде час, то душа сама тебе покине…

-         Я зрозумів, що  завинив, але чому Господь дає мені, грішному другий шанс, я ж так його образив?

-         Тому, що він тебе любить і прагне, щоб ти ніколи не сумнівався в тому, що ти для нього особливий.

-         А як мої друзі? Що буде з ними?

-         Від сьогодні вони вже не твої, насправді, вони ніколи твоїми друзями й не були. Вони затягнули тебе у безвихідь і намагалися втопити у власних проблемах. З ними нічого не буде. Якщо не схаменуться, то їх чекає загибель, яка чекала тебе, але ти покаявся перед тим, як кинутись у прірву, саме тоді Господь послав мене, щоб ти врятувався. 

-         Тож я друзів вже ніколи не побачу?

-         Побачиш, але після того, що я тобі розповім, ти сам не захочеш з ними спілкуватися та бути їхнім другом. Пам’ятаєш, що було того вечора, коли ти святкував своє вісімнадцятиріччя?

-         Пам’ятаю, але не все!

-         Так от, слухай! Ви вдосталь випили, але Андрій сказав, що святкувати повноліття треба з більшим задоволенням і час спробувати вколоти першу дозу. Двоє інших його підтримали, а ти кивнув, що згоден, але ти не знав на що дав згоду, бо на ногах вже ледве тримався. За твої гроші вони купили дози, але вкололи їх тільки собі, бо на тебе не вистачило. Коли ти спав, вони почали тебе бити й сміялися з того, як ти не можеш встати. Дійство тривало до того часу, поки Андрій не вдарив тебе палицею в голову. Від отриманого ти відключився. Вони злякалися, що вбили тебе, але замість того, щоб викликати швидку, віднесли твоє непритомне тіло в недобудований будинок і покинули на бетоні. Наостанок забили тобі шприц з надписом, щоб це виглядало як передозування, а не вбивство. Так ти пролежав два дні, аж на третій прийшов до тями.  

-         То це вони мене так, а я думаю, звідки в мене кров та шприц… Дійсно, тепер вони мені точно не друзі, я ледь не помер через них, аж два рази.

-         Тепер ти все знаєш і маєш пильнувати кого впускати до себе в життя й кому віддавати роль друзів.

-         Можна я тебе щось спитаю?

-         Питай! – дівчина посміхнулася ніжно.

-         Як тебе звати, я хочу знати твоє ім’я, ти ж так багато для мене зробила?

-         Я ангел, а моя ім’я це — велика таємниця, якщо хтось зі смертних дізнається його, то я вже не зможу допомагати людям, бо втрачу свою силу й буду такою як ти.

-         Зрозуміло, а доторкнутися до тебе можна?

-         Можна, торкайся!

-         Ой, ти така гаряча, у тебе дуже гарні руки, а нігті зовсім не фарбовані й обличчя  без макіяжу, ти вся така як є, нічого зайвого. Одна відмінність — це твої крила…

-          Господь любить всіх такими, як вони є.

-         Я переконався, що чим більше людина шукає штучного, тим більше вона втрачає зв’язок з реальним, а відтак втрачає й самого себе як людину. Однозначно, життя не має бути даремним, як не була даремною жертва Ісуса Христа...

-         Добре, що ти все усвідомив, але мені вже час. Мушу йти рятувати інших. Ілля, повертайся до дому й не забувай про цей випадок, бережи в серці любов до рідних, віру в Бога та навчись приймати випробування як символ того, що Господь про тебе пам’ятає й дає тобі все по черзі, для того, щоб ти знав, що все дається в порівнянні.

-         Чекай, не зникай, а як же СНІД… Як мені з ним жити, як?

-         Все буде добре, пам’ятай, що все дається в порівнянні, тебе повинні зустріти мир і спокій,  – промовила дівчина зникаючи в небесному світлі.

Піт защипував очі, коники весело співали в траві, а десь трохи неподалік хлюпала вода, вдаряючись об щось залізне. Тільки трохи відкрились очі, як у них одразу зазирнуло сонечко. Я лежав там, де впав зі сходинок, тільки підняв голову з високої трави, як позаду мене пролунали чиїсь крики.

-         Ілля це ти? – запитав  молодий голос.

-         Я, я. – промовив у відповідь, не обертаючись.

Коли піднявся побачив сусідську дівчину, яка набирала воду із мінерального джерела в оцинковані відерця. Коли зрозуміла, що це точно я, взялася бігти ближче.

-         Привіт! Ти де подівся? Тебе вже три дні шукає все село… – захекано бурмотіла сусідка.

-         Та я… Одним словом заблукав я був, але тепер, дякувати Богу, повернувся, – промовив радісно дивлячись на небо, закриваючи рукою сонячне світло.

-         А куди ти зараз?

-         Додому! Куди ж мені ще воду нести?

-         Слухай, Ірино, чекай я зараз повернуся й підемо разом!

-         Добре. Тільки швидше, батьки чекають на мене.

Повертаюсь до хати, щоб знайти той шприц, обшукуючи майже все, -  не знаходжу. Коли глянув на руку, пов’язки зовсім немає, як і сліду від голки, але смужки на сорочці бракує, тож все було насправді. Дякую тобі Боже, що ти мене врятував, пославши на порятунок ангела!

-         Іринко, давай допоможу занести відра.

-         Добре! – з подивом погодилась дівчина, але вирішила хлопця перепитати.

-         Ілля з тобою все гаразд?

-         Так, а чому ти питаєш?

-         Просто так!

-         Ірино, а ти не знаєш, що твоє ім’я в перекладі означає?

-         Знаю, мир та спокій!

-         Тепер все зрозуміло.

-          Що саме зрозуміло, я ніяк не збагну?

-         Зрозуміло те, що в тебе очі зелені. Чуєш, а я ніколи тобі не казав, що вони такі гарні у тебе?

-         Ні! Не казав.

-         А даремно не казав, вони ж таки дуже гарні!

-         Тебе підмінили, чи що? Раніше ти навіть не розмовляв зі мною, а зараз…

-         Слухай, Іринко, а в тебе, білого плаття немає?

-         Ні! Немає!

-         Буде! Обов’язково буде!

-         Ілля, з тобою точно все гаразд? Раніше ти мене навіть не помічав і добрим таким не був, хіба, що в моїх мріях…

-         Твоя правда, не був, але ніколи не пізно змінитися, хоча іноді тобі повинен навіть привіт передати сам СНІД, щоб ти зрозумів яке життя дороге, а яке воно безглузде буває без Бога…