|
|
В категорії матеріалів: 26
Показано матеріалів: 1-20 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
«От як розсерджуся, як завирую, як порву всі греблі, от тоді я всім їм покажу, тоді будуть довго мене пам’ятати. Все що їм не треба, звозять тут, до мене, а хіба я смітник? Ну скільки можна вже терпіти оті гори сміття і тонни бруду. Я більше не можу, візьму одного разу та й помру. Бо вже несила опиратися смерті. Ні дня без цих нечистот не прожити…
|
Дідусь сидів на стільчику та дивився на черешню, з якої шпаки весело носили достиглі плоди. Оксанка гралася поряд, щось тихенько собі наспівуючи.
|
Продовження й закінчення!
- Ти виказав свою сповідь для всіх, кого любиш і це перший крок для налагодження життя, а далі треба діяти, щоправда, не тільки словами. Невже ти не хочеш виправити все?
|
Привіт» – тобі каже СНІД!» – ось такі слова було написано маркером на шприці, якого я витягнув сьогодні ранком зі своєї руки.
|
Цієї ночі падав незвичайний сніг, за декілька годин його випало дуже багато. Здавалося, що на небі його кількість була безкінечна.
|
Коли скрипка «відпочивала», в нього на колінах – ніжно гладив її за струни, наче дівчину за волосся, обмацував кожну складочку, торкаючись ніжно, як до живого тіла. А коли на ній грав, ніби з коханою розмовляв. І в ту розмову не втручалася навіть тиша. Після довгої розмови чіпляв її на гвіздок поряд зі своїм ліжком.
|
А ти жила й плекала мрію синю,
І колоски збирала для синів.
|
«О, це справжня жінка, що врятувала всю сім`ю, вона ризикувала життям заради чоловіка і дітей, бо знала, що без них її життя не має сенсу».
|
«Нарешті вони разом»! – в сльозах промовила дівчина.
|
Юрко жив на небі з того дня, як мати позбавила його життя.
|
Цієї ночі знов Іванові наснилася осінь, листя, що так голосно шелестіло під ногами, раз у раз хрустіло сухе гілля… Прокинувшись, заплакав, глянувши на інвалідний візок, який стояв поряд із ліжком
|
Мороз невтомно малює свої шедеври на шибках, які йому нашіптує сурова бабуся зима. Здається, що невидимий, але дуже вправний пензель ось-ось і прилипне до замороженого скла. Але ні, художник мовчки продовжує творити. Десь здалеку, ледь-ледь доноситься гавкання великого пса, що виє через кожне «гав!». На білий сніг падає тінь від старого дуба, що вже ледве дихає на цьому світі.
|
Мовчить та сумує Морське Око ( так називають найбільше озеро Українських Карпат – Синевир), бо взимку майже не має гостей, які так щедро приходять в теплу пору. Але зовсім скоро прийде довгоочікувана весна, а з нею і бурхливий потік допитливих туристів, що завжди піднімаються до високогір’я з першими прогалинами снігу.
|
Багаті Карпати на струмочки, галявини, озерця, потічки і, звичайно, ліси, безкраї ліси, що запрошують в незабутню мандрівку. Неначе коричнева ковдра простелилася опала хвоя гордовитих ялинок, які схилять свої пишні голови лише перед вітром, що ніжно чеше їхнє зелене волосся. Дзюрчить струмочок, що водоспадиком біжить з невеличкої гірки, неначе юність, перескакуючи з одного камінчика на інший...
|
Вона була в батьків єдиним дитям. Пологи були важкими і тому дівчинка народилась не повністю здоровою: в неї не працювали ноги. Батьки прийняли дитинку, як випробування, хоча їм пропонували віддати маленьку до дитячого будинку, адже з таким інвалідом треба мучитись все життя, але люблячі батьки принесли своє чадо додому.
|
|
Він любив життя, любив осінь, любив долю яку здебільшого творив для себе сам, своїми руками. З яких ще з раннього дитинства не сходили мозолі, що нестерпно пекли, наче вогонь. Маленьким рученятам було лише одне не під силу: повернути на світ батьків, без яких життя не набувало щирих барв.
|
 Хтось їх просто викинув, як непотріб, без жодного жалю, без сліз і болю. Тварина такого ніколи не зробить, а от людина, якщо викидає своїх, то про чужих що казати, от так, просто викинули їх, щоб сліпі померли від голоду і холоду. Як же так можна, як можна?.. Тварини не винні.
|
|
Я любила молоду березу, наче доню.
|
|
Катруся була із заможної родини. Батьки створили їй всі умови для хорошого життя та навчання. Навіть віддали її в приватну школу, щоб покращити навчання. Але дівчинка любила звичайну школу і звичайних вчителів та дітей. Та батьки казали, що вони краще знають, що їй треба, вони хочуть, щоб донька виросла розумною, а все інше їх не хвилювало. А бодай би хоч раз спитали, чого насправді хочуть зелені оченята, що їм бракує, що їх приваблює. Вони хочуть прогулянок у парку, біля річки, чи в бабусі в селі, де таке хороше господарство, а ще їм бракує розуміння найрідніших людей, які одного разу спитають: «чого ти Катрусю хочеш»?
|
|
Олексій був дуже неслухняним хлопчиком. В батьків не було часу, для його виховання. Таких, як він, виховувала вулиця і погані приятелі. Ранні випивки та цигарки нічого доброго, для хлопця в майбутньому створити не могли. Батьки жили роботою, а син ріс в недоброму колі друзів. Маленькі ручки, які ще декілька років назад складували картонні кубики, зараз перебирають гроші в чужих кишенях. В зелених очах не росла надія на здобуття хорошої освіти, натомість зростала жадібність до грошей, цигарок, пива.
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
