Зоряний хлопчик

    Юрко жив на небі з того дня, як мати  позбавила його життя.  Господь дав йому дуже хорошу роботу і хлопець з радістю її виконував. Але одне його в цій роботі дуже засмучувало – це, коли треба було обрізати ниточки зірочок людини, яка помирала. А інші зірочки Юрко протирав від бруду, плями на них свідчили, що в житті людини труднощі, і вона страждає. Вдень зорі обривались самі і падали на землю, але цього ніхто не бачив. А  вночі хлопчина працював над ними: одні запалював та чистив, а іншим обрізав нитки життя. Кожного вечора Господь давав йому довгий список, якій зірці, що  саме треба буде зробити. Це була воля Господня і її треба було виконувати без всіляких заперечень.

    Хлопчик-господар нічного неба вже десять років тут живе, але він,  ні трохи не виріс, так і залишився шестирічним хлоп’ям, який не був жодного дня в школі,  не куштував ніколи цукерок  і морозива, його солодкою радістю був цукор, який він від матері потайки крав, вона ж його купляла для самогону. Як напивалася, то часто його била, виганяла на вулицю  просити гроші, не жаліла дитя, навіть в найлютіші морози. Воно, бідне, тулилось до собак у дворі, щоб хоч трохи зігріти молоденьке серденько. А їй було байдуже на нього, вона любила в житті тільки дві речі: спиртне та чоловіків. Батька запроторили у в’язницю за якийсь злочин.

    Юркові так хотілося хорошого життя, бодай такого, як в сусідських хлопчиків, батьки яких  карали, але й любили. Щоб батько подарував  на іменини велику іграшку автомобіля, а мати багато цукерок, але найбільше він хотів відчути тепло та ласку своїх безвідповідальних батьків, які знехтували найбільшим щастям на землі – своїми дітьми.

    

    Йому так хотілося зійти на землю побачити тата, друзів, але найбільше хотілося побачити  Вікторію і подякувати їй за все, що вона для нього зробила: за смачні пиріжки та тістечка, які вона йому в кишеню завжди клала. Хотілося взяти її за руку і повести в кафе на морозиво і чашечку запашної бразильської кави; десь при нагоді подарувати червону троянду. До того в неї ще й досі не має хлопця, але Юрко дуже старанно вичищає її зорю до яскравого блиску, щоб свою долю дівчина  знайшла.

      «Починає темніти, треба повертатись до роботи» - подумав хлопчик. Зірка Вікторії знов потемніла, навіть стала чорною, хлопець тільки хотів доторкнутись ганчіркою, щоб почистити її як завжди, але зірка зірвалась і впала на землю, залишивши за собою довгий спалах. Юрко заплакав, бо позбавив життя Вікторії, а ще боявся, що Господь розсердиться, що він скинув зірку, якої не було у списку померлих на цю ніч.

        На ранок Господь сказав Юркові, щоб він не засмучувався, бо як сталося, так сталося, але скоро до нього прийде помічниця, бо зірок з кожним днем стає більше і йому одному вже не під силу. Як її поховають, я приведу її до тебе.

         Вдень Юрко спустився на хмари, щоб побачити Вікторію, вона лежала у труні, як наречена. Біла-біла. Вночі заснула і не прокинулася,  а  чому не знав ніхто...