Спогади про щасливе озеро

Мовчить та сумує Морське Око ( так називають найбільше озеро Українських Карпат – Синевир), бо взимку майже не має гостей, які так щедро приходять в теплу пору. Але зовсім скоро прийде довгоочікувана весна, а з нею і бурхливий потік допитливих туристів, що завжди піднімаються до високогір’я з першими прогалинами снігу.

Морське Око накрилось товстим макіяжем льоду, пухнастий сніг лежить теплою ковдрою, зігріваючи зіницю – острів. Озеро спить, але життя в ньому вирує. Мудра форель шукає ополонку, де свіжий кисень наповнює сонну воду життям. Під шаром льоду темно, сонячне проміння лише ледь-ледь просвічую темноту, але це буває не часто, бо сонечко в горах пізно сходить і рано заходить.
Під час свого відпочинку загадкове Око передає інформацію у свою найпотаємнішу глибину, для недосяжного дна, того, щоб в спокої побачити все, що відбулося протягом року, а там: нові обличчя, цікаві події, а ще - своїх старих друзів, які приходять до озера на гостину вже багато років поспіль.
Багато людей бачили, як Морське Око «кліпає». Для того, щоб побачити цей витвір природи не треба ніяких здібностей та вмінь. Треба лише прийти на берег, коли віє вітерець і уявити себе частиною цього дійства природи, а ще не заважати їй грати виставу, яку вона для нас створювала роками. В ту мить хмари закривають сонце, від вітру здіймаються хвилі, а смереки, що мирно стояли, починають колихатися, наче пухнасті вії і відверто підморгують усім навкруги. Невдовзі сонечко виглянуло з - під хмари, мудрий вітер зрозумів цей жест і одразу вщух, хвилі, що легенько вдаряються об берег, закінчують виставу, їхній плеск нагадує сміх щасливого озера.