У грудях ніби подих застрягає,
А серце вістрям кіл тупий проб’є.
Це знову одинокість огортає,
І знову хтось напій цей подає.
Напій терпкий, з кровавою піною,
І смак його нестерпний і важкий.
Незрозумілий відчай з гіркотою,
І дика біль, і жах ...наднелюдський.
І хочеться відкинути рукою,
І хочеться втікати у світи.
Та світ стає суцільною стіною.
І на губах напій цей розтає.
І гомін світу, зірваний Тобою.
Ковток вина - і цього вже стає:
Ти – переміг, і час повзе рікою,
І світ замкнувся, тільки я і Ти.
Здається, йду нестримною ходою,
Проте ця відстань менша не стає.
Я біля Тебе, але не з Тобою...
Не розумію, чому так? Скажи!
Та оживає світ, стає собою,
Бо діяти напій перестає.
Ти залишаєшся за тонкою стіною,
Мені всього півкроку не стає.
|