Весняного віконця, Торкнувся промінь сонця І зайчики злетіли, Як бризки сивини. Лукаво посміхнувшись, Ти, зачерпнув з відерця, Прозорого кришталю Холодної води. Розтануло снігами, Старече, серце мами І розлилися сльози, Сердечної, ріки. З далекої дороги, Прийшов, ти , до порога, Щоб ніжно прихилитись, До рідної, руки.
*І зайчики злетіли, Як бризки сивини. * Мисливці захотіли поплямкать дичини. Присіли на віконце, а там проміння сонця... Тема гарна,але б варто ще над віршем попрацювати,пані Катерино.Вибачайте,але я так думаю
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.
kraynyuk46:Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо,
у Вас 
0
. Ставлю "відмінно". 
Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу! :s-