Гарнo!Нe мoжу вибрати кoнкрeтнe мiсцe-вeсь вiрш гарний.Meнi пoдoбається,тiльки всe "завуальoванo"(дoсл."замаскoванo").Tак мoї суджeння такi: Я палаю ненависним криком, Опинившись у полі пустому.-я так рoзумiю:" кричу,аж рoзриваюсь,там дe нiкoгo нeмає"-ну,такe буває з кoжним,xтoсь на самoтi тиxeнькo,я xтoсь "трoшки"гoлoснiшe... І з’являються зморшки не з віком, - Від хвороби на тілі людському.-такe тeж буває,алe ,як я зрoзумiв цe лiтeратурний штриx(дo рeчi вдалий!) далi: Налетіли ворони нізвідки. Не було ще такої гонитви! Я трусилась уся аж до нитки, І від зляку забула молитви…-тут "вoрoни",як щoсь симвoлiчнe,вoни мeнi асoцiюються iз "нeдoбрими" людьми,слoвами,днями....
"стан"[b]Він присутній у призмах довкола, - Зрозуміти не можуть це люди[/b]…-ни i цe гарнo,люди нe всi рoзумiють,i тим бiльшe дeякi нi iншиx ,нi сeбe самиx...-
Далi нiби стає зрoзумiлим,щo всeж таки цe "нeдoбрi люди"...Гарнo i пo фiлoсoфськи.Aлiна,вiтаю ви пoчали рoсти!!!Xoча,мeнi пoдoбаються всi вашi!"5"-за нoвизну.Aлiнo,щe oднe а щo ви мали на увазi,кoли написали свiй вiрш?
Любомире, те, що я хотіла донести, ви все правильно зрозуміли. Мені від цього дуже приємно.
Вірш написаний від мого іноді незрозумілого стану, кохання тут нема - це однозначно. Просто інколи таке буває, коли раптом чогось боїшся, чи то самотності, чи набридла одноманітність... Але часто цього ніхто не розуміє.
Щодо "синдрому кошачого ока", то цим хотіла сказати, що я як би започатковую нову касту....."мертвих людей"(синдром кошачого ока - ознака біологічної смерті). Ну це звісно художній штрих, як сказав Любомир (надто серйозно не сприймайте, просто це каста інших людей).....
Тепер зрозуміло, Аліно. Дякую за пояснення. Хочу продовжити Вашу тему, що підняли у творі словами Ігнатія Брянчанінова:
"Із самоти моєї дивлюся на світ, як на корабель, що пливе вдалечині, і виповнююсь бажанням, щоб він плавання своє робив під покровом милості Божої. О! так не віддасться ж вона неправдивому розуму, цього джерела нещасть людських....
...Бачу багатьох, називаних щасливими, - і без ціни для серця мого жереб їх. Лежать мерці в трунах мармурових і дерев'яних з однаковою нечутливістю: однаково байдужі як незнанням християнства, так і смиренному дерев'яному хресту, що поставили віра і бідність. Однаково вони жертви тління. Дуже схожі на мерців земні щасливці, мертві для вічності і для всього духовного. Мертвими їх нарекло Євангеліє. Виголосимо славу Божу в країні і суспільстві живих!
Справді, коли подивишся навколо себе, то побачиш духовних мерців, у яких одне на умі - блага тілесні, матеріальні, а для духовного не лишається місця. І сам, буває, стаєш тим самим трупом, коли починаєш думати так, як Вони.
А вірш справді гарний і актуальний для нашого суспільства. Від мене - 5.
За вірш 5-ть. Депресивно написано, класно.... Ось тільки я зрозумів синдром кошачого ока, як страх, відчуття, насторогою чогось невідомого.... Що доводить до божевілля....
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Все що хотілось сказати написав Любомир.
