Готельні східці
нам слугують п'єдесталом,
І буде фото не
портретне, групове.
Лягає сум, що
тихо коле гострим жалом,
Уже прощатися для
мене не нове.
Готель місцеві називають «Пентагоном»,
А гостям здалеку
- він ніби як Парнас:
Вечірнім рупором
поезії і домом,
Що чув сопрано
від гостей, та ще і бас.
Я хочу в Умань, у
готель, у парк, у «Флору»!
Назад крутнути
стрілки часу - хижі, злі,
Вручить корони
всім, хто вірно служить слову,
Бо ви по праву -
Королеви й Королі.
25.07.11
|